Романи кремі
Сучасний літературно-фантастичний стрім між світами — від Марса до Потойбіччя, від сьогодення до омріяного майбуття. Створений колективом авторів-фантастів на початку XXI сторіччя — ніби колективний фантастичний прогноз на завтра. Це антологія неформального тексту, що проведе читача непроторенними досі шляхами української фантастики.
Сучасний літературно-фантастичний стрім між світами — від Марса до Потойбіччя, від сьогодення до омріяного майбуття. Створений колективом авторів-фантастів на початку XXI сторіччя — ніби колективний фантастичний прогноз на завтра. Це антологія неформального тексту, що проведе читача непроторенними досі шляхами української фантастики.
«День до вечора» — частково автобіографічний роман, який зображує життя незаможної родини у провінції. Герої книжки змушені миритися з дійсністю, яку не обирали. Це роман про батьків, які готові розчинитись у безпросвітній рутині лиш для того, щоб їхнім дітям жилось краще. І про дітей, які це знають.
Продовженням роману є роман «Нінок».
На межі розпаду Радянського Союзу Сашка Салигу призивають на службу в армію. Він потрапляє до СМЧМ — спеціалізованої моторизованої частини міліції в Росії. В Оренбурзі його чекає відразлива служба, безліч кепських пригод і перше кохання. Напередодні Чеченської війни Салига опиняється в Кизлярі, далі в — камері одиночці. Під час слідства про Сашка ніби забувають, і він приречений спізнати холод, голод, приниження людської гідності, бруд, самотність... Затим він тікає з армії, поневіряється чужиною та врешті повертається в Україну.
У Полтаві хлопець з порогу відчуває свою зайвість у квартирі матері, конфлікт із вітчимом завершується образами й мордобоєм. Салига їде в провінційне містечко до дядька, який стоїть біля витоків РУХу. У пошуках себе самого герой роману змінюється до невпізнаваності…
«Мачуха NORGE» поліфонічний, багатошаровий роман, у якому головна історична складова – перебування остарбайтерів в Норвегії під час Другої світової війни. Долі й характери героїв, молодих українських та норвезьких дівчат і хлопців, трохи відтісняють на другий план історичні події, та все ж доба проступає чітким буремним тлом.
Андрій Давиденко підлітком після безлічі моторошних пригод опиняється в далекому Ордалстангені, де, важко працюючи, дорослішає… Його найближчий товариш, тлумач Павло Мирка, тікає із трудового табору із дочкою норвезького мільйонера...
Після війни Андрія припрошують залишитися в Норвегії, та він рветься додому, в Радянський Союз, хоча на батьківщині його чекає справжнє пекло…
Цю історію все життя береже скромна бібліотекарка Павіна, яка шукає і знаходить письменницю, щоб розповісти їй про своє зачаєне кохання. За несподіваним збігом обставин до розповідей пані Ельвіри додається родинна історія Давиденків і Чайок та архів Віктора Пунька; він довгі роки листувався із колишніми остарбайтерами Норвегії і норвежцями. Епістолярій стає основою роману.
Війна – убивця, війна – розлучниця, нищителька люд- ських доль і всього довкілля. Так або вона проходить крізь людські долі, або люди йдуть крізь війну, а їхні зранені душі «волають»: «Пам’ятаймо!». Але є закони людяності, які неможливо списати на війну: кохання, вірність, сім’я, родина, рідний край... Бо вони – вічні, а війни – минають. Але над їхніми наслідками варто задуматися: тільки-но здолали фашизм, як у росії зродився рашизм, а кількість жертв цієї війни – незліченна…
Наслідки війни показано на прикладі двох родин – української та німецької. Якби не російський рашизм – долі геро- їв роману склалися б по-іншому.
Молода вчителька з Рівненщини Ярина Біла разом зі своїм нареченим, воїном АТО, долають безліч випробувань на шляху до щастя.
Бурштинова лихоманка, що стала екологічним ли- хом та полем бандитизму для Волині – то підґрунтя розвитку всіх подій, що тісно переплетені у кількох історичних та часових площинах: час німецько-радян- ської війни в Україні, в Латвії, в Казахстані.
Сюжетні лінії торкаються бойових подій та патріо- тичних переживань в українських та латишських родинах, чиї долі пов'язані окупацією, вивезенням з рідного краю, національно-визвольними змаганнями впродовж минулих років та сучасності.
Молода вчителька з Рівненщини Ярина Біла разом зі своїм нареченим, воїном АТО, долають безліч випробувань на шляху до щастя.
Бурштинова лихоманка, що стала екологічним ли- хом та полем бандитизму для Волині – то підґрунтя розвитку всіх подій, що тісно переплетені у кількох історичних та часових площинах: час німецько-радян- ської війни в Україні, в Латвії, в Казахстані.
Сюжетні лінії торкаються бойових подій та патріо- тичних переживань в українських та латишських родинах, чиї долі пов'язані окупацією, вивезенням з рідного краю, національно-визвольними змаганнями впродовж минулих років та сучасності.
До доктора психологічних наук Свена Бесека у Німеччині звертається біженка з України на ім’я Людмила. Вона просить допомогти їй налагодити стосунки з шістнадцятирічним сином Марком, який разом зі своїм батьком мешкає у Швейцарії. Людмила розповідає про щасливе життя Марка з його татом, про їхні мандри світом, які описує з такою точністю, немов подорожує разом з ними. Вона говорить про щоденне спілкування з татом Марка через відеозв’язок, до якого Марк ніколи не долучається, бо сердиться на неї. «Роман показує мені Марка, але Марк завжди або затуляє обличчя, або відвертається. Вчора, наприклад, Марк натягнув на голову футболку, щоб я не бачила його обличчя. Він поводиться, немов мала дитина…»
Після кількох зустрічей з Людмилою у доктора Бесека виникають підозри щодо правдивості її слів, тому він їде спочатку до Швейцарії, де не знаходить ні Марка, ні його батька, а потім — до України. Там він дізнається, що будинок Людмили було повністю зруйновано російською ракетою під час нічного бомбардування міста, а Марк та Роман, які у момент прильоту ракети мали знаходитися в будинку, безслідно зникли.
Це чорний гумор про війну, де увага сконцентрована не на бойових діях, а на військовослужбовцях – їх характерах, думках, мотивації, особистому житті.
У 2020 році в Польщі розгортається громадянська війна між комуністами та демократами, яка підтримується східним і західним військовими блоками. За багато років всі вже звикли до війни. Молодий хлопець зі Східної Польщі усвідомлює огидність режиму і тікає на демократичну сторону. Мрії про ідеальне суспільство в Західній Польщі розбиваються об реальність, змушуючи його виживати під час війни, спостерігаючи занепад країни та моралі людей.
Що буде найважливішим для всього людства, коли прогрес досягне можливості проходити крізь червоточини? Вивчення історії, у її справжньому вигляді! Та проникаючи у минуле, ми ризикуємо змінити сьогодення. Але хто не ризикує, той... А можливо, історія вже змінена...
Після того, як я вивіз дорогоцінний корал з острова Окінава, обдуривши японську систему контролю; пошив у дурні контролерів в аеропорту Дар-ес-Саламу; залишив з носом поліцейських Домініканської Республіки, які проводжали мене на літак в товаристві службового собаки; провіз заборонені речовини через аеропорти Брюсселю та Амстердаму, я вирішив, що можу вивезти будь-що і будь-звідки та привезти це будь-куди. Зустрівши у Боготі мою колумбійську квітку Даніелу, я збагнув, що можливість бачитись з нею частіше, ніж раз на рік, напряму залежить від моїх статків. Так я опинився на стежці смарагдового бізнесу.
У Колумбії добувають 80% від усіх смарагдів у світі. Колумбійські смарагди найкращі, вони утворюються за температури до 800 градусів Цельсія, замбійські, наприклад, 1000–1200 градусів, тому замбійські крихкі. У смарагді є вкраплення — чорні або білі, не буває натуральних смарагдів без прожилків. Ручний спосіб добування найнадійніший, бо коли застосовують динаміт, багато смарагдів пошкоджується. Знайти «гніздо», з якого ростуть смарагди в один бік, — це велика удача. Найкращі смарагди добувають на шахтах Чиворо та Музо.
Одна обкладинка – дві історії. Перша про хлопця, з якого знущаються через вроджену ваду. Проте все змінюється, коли в траві під осокорами він знаходить Предмет, з яким його вада стає невидимою для інших. Друга – про соціопатичного чоловіка, який не памятає свого минулого і сахається людей. Утім, доля дарує нагоду змінитися і повернути собі себе. Історії, що відгукнуться кожному, хто бодай раз стояв наскрізь самотній посеред глухого та сліпого світу
Новий роман-трилогія «Літописець. Щоденник доктора Котова» це детектив. Він висвітлює низку пов’язаних між собою злочинів, що відбулися в 1890 – 1891 роках, розкриття яких виявилося непосильним для імператорської розшукової поліції. Справа зрушила з місця в руках сусіда постраждалої сім’ї – генерала поліції у відставці пана Котова, який взявся за ведення приватного розслідування разом зі своїм сином – лікарем.
Вкрадені злочинцями з домашнього музею предмети старовини стають зачіпкою у проясненні таємниці, яка ховалася кілька тисячоліть у напівзасипаній печері неподалік долини, яка звалася бедуїнами Палестини Беер-Шева, що означало «Колодязь клятви». Третя історія з щоденника не випадково названа доктором Котовим «Сітка павука». Нове полювання за стародавніми реліквіями почалося після того, як була закінчена розгадка палестинських табличок з клинописом, знайдених в 1889 році, і зроблено науковий висновок про те, що це дійсно глиняна бібліотека Авраама. Шпигунська агентурна мережа, сплетена старим і дуже досвідченим резидентом однієї з кращих розвідок світу, діяла зухвало і стрімко, не зупиняючись ні перед чим. За глиняними скарбами потягнувся довгий кривавий слід...
Новий роман-трилогія «Літописець. Щоденник доктора Котова» це детектив. Він висвітлює низку пов’язаних між собою злочинів, що відбулися в 1890 – 1891 роках, розкриття яких виявилося непосильним для імператорської розшукової поліції. Справа зрушила з місця в руках сусіда постраждалої сім'ї – генерала поліції у відставці пана Котова, який взявся за ведення приватного розслідування разом зі своїм сином – лікарем.
Вкрадені злочинцями з домашнього музею предмети старовини стають зачіпкою у проясненні таємниці, яка ховалася кілька тисячоліть у напівзасипаній печері неподалік долини, яка звалася бедуїнами Палестини Беер-Шева, що означало «Колодязь клятви».
Друга історія названа автором щоденника «Куля скарабея». Вона направляє читача в далеку подорож за доказами того, що знайдена у 1889 році печера із таємною схованкою була використана саме біблійним Авраамом та його літописцем. Дивні події в дорозі і нові злочини, що відбулися в Палестині, наштовхують друзів на слід того, кому стала відома таємниця стародавніх глиняних табличок, вкритих клинописом – це був слід дуже багатої людини…
Новий роман-трилогія «Літописець. Щоденник доктора Котова» це детектив. Він висвітлює низку пов’язаних між собою злочинів, що відбулися в 1890 – 1891 роках, розкриття яких виявилося непосильним для імператорської розшукової поліції. Справа зрушила з місця в руках сусіда постраждалої сімїї – генерала поліції у відставці пана Котова, який взявся за ведення приватного розслідування разом зі своїм сином – лікарем.
Вкрадені злочинцями з домашнього музею предмети старовини стають зачіпкою у проясненні таємниці, яка ховалася кілька тисячоліть у напівзасипаній печері неподалік долини, яка звалася бедуїнами Палестини Беер-Шева, що означало «Колодязь клятви».
Першим своїм записам доктор Котов В.Л. дав назву «Удар скорпіона». Ця історія знайомить читача зі злочинною стороною життя столичного міста та занурює у таємничу історію стародавнього сходу, здуваючи пилюку часу зі скарбів неймовірної цінності. При викраденні цих скарбів було вбито індуса, слугу колишнього чиновника посольства Британської імперії. Яка була справжня мета вчиненого злочину? Батько та син Котови виходять на слід злочинця, який володів особливим ударом ножа…
Олекса Сирота, щойно демобілізований «дворічник», запрошується на роботу в столичному кримінальному розшуку. Справа, яку йому довелося розслідувати на самому початку (загибель студента-іноземця), з першого погляду виглядала як нещасний випадок, але після з’ясування деяких дуже неприємних обставин ледь не обернулася міжнародним дипломатичним скандалом, підривом підвалин радянської зовнішньої політики і дуже печальними перспективами для кар’єр багатьох високопоставлених товаришів.
Ця справа була незручною вже тому, що не мала аналогів чи не у всій історії радянської міліції. Відтак і підхід до розслідування мав бути нетрадиційним. Саме таким, з яким міг впоратися наш герой, випускник філософського факультету Київського Університету.
Загиблий був небожем впливового політичного діяча т. зв. «третього світу», прозваного за його імперські замашки «містечковим Чингізханом». Тому ще до закінчення слідства справа була засекречена на найвищому державному рівні. І тільки зараз, 50 років по тому, автори змогли винести на загал всі таємниці цієї загадкової історії.
У центрі Києва, майже під вікнами кабінету начальника Київського карного розшуку, знаходять покійника — злодія-кватирника на прізвисько Кіціус. Розслідувати причину загибелі Кіціуса доручено інспекторові Олексі Сироті. З одержаної з різних джерел інформації випливає, що це не нещасний випадок і не зведення порахунків у кримінальних колах. Найреальніше — злодій під час грабунку, як то кажуть, опинився не в той час і не в тому місці.
Однак з’ясувалося, що до злочину причетні представники т. зв. номенклатури, тому слідство справи про вбивства вище керівництво «спустило на гальмах».
Втім, закон бумеранга ніхто не скасовував і вбивцю чекає кара, хоча й у несподіваний спосіб.
Детективний роман «Оманливий спокій Багдаду» — чергова розповідь книжково-кінематографічного серіалу «Інспектор і кава» або «Київський детектив у стилі ретро».
Дія цього твору, як і попередніх, відбувається у Києві в 70-х роках минулого ХХ століття. Головні герої серіалу — інспектор карного розшуку столичної міліції капітан Олекса Сирота та його вчитель і начальник підполковник Іван Борисович на прізвисько Старий — зіткнулися з загадковими і жорстокими вбивствами, аналогів яким не пригадували навіть ветерани кримінального розшуку. І ще одна дивна обставина: КДБ, що зазвичай пильно контролював усі міліцейські розслідування резонансних кримінальних справ, цього разу демонстративно самоусунувся. Одразу після завершення справи були суворо засекречені навіть згадки про неї у міліцейських звітах. Слідчі матеріали почасти знищили, а решту вивезли до Москви, де вони зникли у бездонних архівах союзного МВС. Відтак авторам роману, відомим українським письменникам Валерію і Наталі Лапікурам довелося у прямому розумінні цього слова по крихтах відтворювати складну картину тих уже далеких подій.
