Українська класика
Майк Йогансен у своєму романі «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» створює унікальний синтез травелогу, пародійного рицарського роману та експериментальної прози. Цей твір не просто розповідає про подорож головних героїв українськими степами – він грається з жанровими традиціями, змінюючи перспективу і очікування читача.
Цей твір, можна читати на кількох рівнях: як веселу іронічну пригоду або як складний літературний експеримент, що підриває класичні уявлення про роман. Це один із найцікавіших зразків української модерністської прози 1920-х років, у якому автор майстерно поєднує традицію, авангард і гру з реальністю.
П’єса «За двома зайцями» – це класична українська комедія, що висміює людську жадібність, лицемірство та гонитву за легким збагаченням.
Головний герой, Свирид Голохвостий, – марнотратний і легковажний цирульник, який збанкрутував через свою любов до розкішного жит тя. Щоб врятувати своє становище він вирішує одружитися з багатою, але негарною дівчиною Пронею Сірко. Водночас він намагається звабити бідну, але красиву Ганну, не підозрюючи, що його хитрощі розкриються. У підсумку Голохвостий залишається ні з чим, втрачаючи і гроші, і кохання. П’єса наповнена колоритним гумором, яскравими персонажами та сатиричним зображенням міщанського суспільства. Вона залишається актуальною й сьогодні, адже висміює вічні людські пороки та нагадує, що гонитва за вигодою часто завершується провалом.
Проза Косинки відзначається правдивістю й гостротою відтворюваних життєвих конфліктів. Попри накинуті радянською ідеологією стереотипи, які на той час домінували у літературі – надавати перевагу суспільним класовим інтересам перед особистим, – письменник на перший план поставив людину, її проблеми й турботи, мораль, внутрішній світ, утвердження засад вселюдського гуманізму.
Стиль прози Григорія Косинки можна визначити як органічне поєднання елементів імпресіонізму, експресіонізму та революційного романтизму.
Дане видання містить дві збірки новел: «На золотих Богів» (Київ, 1922), та «Серце» (Київ, 1933).
«На золотих Богів» – перша самостійна добірка новел, яка зробила Косинку найчитабельнішим письменником свого часу.
Збірку «Серце» – було підготовлено до друку та через цензуру – заборонено.
Письменника розстріляли 15 грудня 1934 року.
У повісті «Близнята» (друкується в українському перекладі відомого майстра слова Леоніда Смілянського) Шевченко провів свого роду педагогічний експеримент, узалежнивши долю двох братів від освіти та відповідного середовища. Любовно змальовано старосвітське хутірське життя та давні шкільні звичаї. У творі також відбилися враження від перебування поета на засланні. Текст доповнюють вступна стаття і вперше настільки докладні коментарі.
Розраховано на широке коло читачів.
«Марко Проклятий» — один з найвідоміших творів українського письменника Олекси Стороженка, написаний у середині XIX століття. Це соціально-психологічний роман, що порушує глибокі моральні та філософські питання. Головний герой, Марко, проходить через численні випробування та страждає від прокляття, яке він накликає на себе через власні вчинки. Через цей образ автор досліджує проблеми моралі, відповідальності за свої вчинки та їхні наслідки.
Стороженко створює яскраві портрети персонажів, чітко передаючи їхні внутрішні переживання. У романі відображені звичаї та вірування того часу, а також соціальні конфлікти, що стали важливими аспектами розвитку українського суспільства.
«Марко Проклятий» є глибоким літературним твором, який змушує замислитись над проблемами людської природи та її відносин із навколишнім світом.
«Майстер корабля» – модерністський роман, стилізований під мемуари. Твір охоплює різні ча- сові проміжки життя головного героя, занурюючи читача у творче середовище Одеської кіностудії 20–х років XX століття. Текст має ознаки містифікації, але все ж уважається автобіографічним.
«Діамантовий перстень» – романтичний твір про польське повстання 1830–1831 років, спрямо- ване проти російської корони. На тлі протистояння польських повстанців з російськими військо- вими читачеві розповідають історію головних героїв, які, не зважаючи на важкі випробування, залишаюся люблячими, шляхетними та вірними своїм ідеалам. Завдяки динамічному сюжету та історичним паралелям з сучасністю, повість читається на одному диханні та глибоко резонує з переживаннями українського читача.
Сині етюди – збірка прозових творів Миколи Хвильового, що була опублікована в 1923 році. ЇЇ поява була сприйнята тогочасними критиками як явище новаторське і знакове. Новели прозаїка приваблювали не лише тематичною злободенністю, а й стильовою, мистецькою самобутністю, засвідчували утвердження нової манери письма.
«Народні оповідання» є своєрідною книгою українського народного життя напередодні реформи 1861 року.
Михайло Коцюбинський написав повість «Тіні забутих предків» під враженням від перебування на Гуцульщині в 1911 році.
У творі розкривається історія кохання гуцулів Івана й Марічки з родин, що давно ворогують. Автор яскраво змальовує гуцульські побут і фольклор.
До видання увійшло три твори видатного українського письменника-модерніста Михайла Коцюбинського. Центром уваги та інтересу письменника є події революції 1905-1907 років.
Повість «Fata morgana» зображує долю селянства на рубежі 19-20 століть, розкриваючи передумови революційних подій та їх наслідки. Повість написана в період творчих пошуків письменника. В ній чудово видно перехід манери письма Коцюбинського від реалізму до імпресіонізму. Характерною для імпресіонізму є і композиційна будова, організаційним чинником якої є «настроєвість», відповідно головне місце посідає не розвиток подій, а бачення їх різними персонажами.
У новелі «Сміх» описується епізод з життя родини адвоката, що переховується у своєму будинку під час революційних подій і розгулу чорносотенців. Майстерною рукою автор зображує міську інтелігенцію, яка бореться за права пригнічених, але, в той же момент, не усвідомлює глибину соціальної прірви та загрозу вибуху, що назріває у суспільстві.
Новела «Intermezzo» – яскравий зразок імпресіоністичного письма Коцюбинського. Автор вміло «переломлює» зображуване крізь призму внутрішніх переживань оповідача. Поїздка до маєтностей Євгена Чикаленка, яка описана в новелі, відбувається після революційних подій 1905-1907 року. Текст є, у певному сенсі, актом терапії й рефлексій дійсності, які були описані в попередніх творах.
Твори розміщені послідовно до внутрішнього часопростору сюжету.
Цей роман виник із випадкової розмови: мандруючи Полтавщиною Панас Мирний почув історію про в минулому заможного селянина Василя Гнидку, котрий очолив банду розбійників. Вражений постаттю розбійника, автор пише по- вість «Чіпка», яка згодом розширюється у майже столітню історію українського села. Твір розкриває тогочасну дійсність у всіх її складнощах і суперечностях та стає першим зразком епопеї в українській літературі.
Центральна постать твору Чіпка Варениченко, як і його прообраз – потенційно добра, чесна й працьовита людина. Він готовий постояти не лише за себе, а й відстоювати інтереси громади.
Але через системну жорстокість і несправедливість, з якою постійно зіштовхується герой, він не здатен знайти справжні шляхи боротьби проти своїх кривдників. Це калічить душу головного героя, а притаманне йому бунтарство скочується в злодійство.
