Наблизившись майже впритул до колумбійської мрії, хиряни не змогли подолати останньої сходинки, яка зоветься сходинкою мужності. Тож тепер вони прямують до Перу, сподіваючись, що дорогою туди, яка пролягатиме Амазонкою, їм все ж таки вдасться опинитися в обіймах жаданого дива, але не так діється, як мріється. Перебуваючи в полоні страху перед відповідальністю за порушення міграційного маршруту, хиряни потрапляють у полон до перуанських «монахинь», піднімаються на вершину гори Вінікунка, 5036 метрів над рівнем моря, конфліктують з представниками племені уру на озері Тітікака, потай мріють відвідати найвище та найнебезпечніше місто у світі Ла Рінконада – 5200 метрів над рівнем моря.
Почувши на святі першого снопа таємний переповіт голови сільради про колумбійських жінок: «…якщо ти не пізнав кохання колумбійки, то, вважай, не жив на цьому світі…», дванадцятеро хирів- ських чоловіків спершу задумались над сенсом життя, а далі стали мучити себе питанням, чи можна назвати життям те, що відбуваєть- ся з ними в Хирівці. Безсоння, глибока задумливість, втрата апетиту, ваги та інтересу до того, що колись радувало око, вухо та інші органи привели сімох хирянів до колективного рішення їхати в Колумбію. Вирішити це одне, а здійснити задумане – це зовсім інше, особливо, коли маєш таку оригінальну причину для поїздки, тож хиряни повідомили хто дружині, а хто батьку чи матері, що їдуть у Колумбію по саджанці карибської гуана́бани, бо вирощування цього фрукту – це єдиний в Україні шлях до матеріального, а разом із ним і душевного комфорту. Серед семи найсміливіших в історії Хирівки хирянів лише Іван Чорногуз мав зарубіжний досвід: його аж двічі возили на заробітки до Польщі, тож проблеми хирянів почалися вже в аеропорті. З Борисполя їх випустили завдяки клопотанням голови сільради, а от у Мадриді на їхню міжнародну експедицію наклали заборону і, якби не український мандрівник, що летів до Боготи тим самим рейсом, хиряни ніколи б не ознайомилися з тією дивовиж- ною стороною Колумбії, яка ховається від туристів, бо має прихильність лише до мандрівників.
До доктора психологічних наук Свена Бесека у Німеччині звертається біженка з України на ім’я Людмила. Вона просить допомогти їй налагодити стосунки з шістнадцятирічним сином Марком, який разом зі своїм батьком мешкає у Швейцарії. Людмила розповідає про щасливе життя Марка з його татом, про їхні мандри світом, які описує з такою точністю, немов подорожує разом з ними. Вона говорить про щоденне спілкування з татом Марка через відеозв’язок, до якого Марк ніколи не долучається, бо сердиться на неї. «Роман показує мені Марка, але Марк завжди або затуляє обличчя, або відвертається. Вчора, наприклад, Марк натягнув на голову футболку, щоб я не бачила його обличчя. Він поводиться, немов мала дитина…»
Після кількох зустрічей з Людмилою у доктора Бесека виникають підозри щодо правдивості її слів, тому він їде спочатку до Швейцарії, де не знаходить ні Марка, ні його батька, а потім — до України. Там він дізнається, що будинок Людмили було повністю зруйновано російською ракетою під час нічного бомбардування міста, а Марк та Роман, які у момент прильоту ракети мали знаходитися в будинку, безслідно зникли.
Після того, як я вивіз дорогоцінний корал з острова Окінава, обдуривши японську систему контролю; пошив у дурні контролерів в аеропорту Дар-ес-Саламу; залишив з носом поліцейських Домініканської Республіки, які проводжали мене на літак в товаристві службового собаки; провіз заборонені речовини через аеропорти Брюсселю та Амстердаму, я вирішив, що можу вивезти будь-що і будь-звідки та привезти це будь-куди. Зустрівши у Боготі мою колумбійську квітку Даніелу, я збагнув, що можливість бачитись з нею частіше, ніж раз на рік, напряму залежить від моїх статків. Так я опинився на стежці смарагдового бізнесу.
У Колумбії добувають 80% від усіх смарагдів у світі. Колумбійські смарагди найкращі, вони утворюються за температури до 800 градусів Цельсія, замбійські, наприклад, 1000–1200 градусів, тому замбійські крихкі. У смарагді є вкраплення — чорні або білі, не буває натуральних смарагдів без прожилків. Ручний спосіб добування найнадійніший, бо коли застосовують динаміт, багато смарагдів пошкоджується. Знайти «гніздо», з якого ростуть смарагди в один бік, — це велика удача. Найкращі смарагди добувають на шахтах Чиворо та Музо.
Камбоджа – Таїланд – Китай. Відвідавши кілька разів як вільний мандрівник кожну вищезгадану країну, автор додав до скарбниці спогадів історії з різним забарвленням.
В основу пригодницького роману-травелогу «Петля фаранга» покладені реальні події, навіть імена наглядачок та невільниць жіночої в’язниці міста Чіанґ Мая, які автор залишив незмінними. Щоб допитливий читач, який вирушить у подорож за маршрутом автора – Шанхай – Пном Пень – Сієм Реап – Бангкок – Чіанґ Май, зустрівши азійського учасника описаних у романі подій, сказав йому: «Привіт! А я вже знайомий з тобою».
Рекламний геній на ім’я Денис — автор слоганів «Охолонь з «Оболонь», «Гарні груди виведуть у люди», «Наша ковбаса не гавкає», прагне здійснити мрію коханої. Мрія обмежена часом (зміна дати смерті можлива лише ціною життя), а порух Дениса — фінансами, тому Денис вибирає короткий шлях до мети: афера зі страхуванням трьох тисяч жіночих грудей, по завершенні якої сейфи страхової компанії значно полегшали, а ціна свободи Дениса виросла в кільканадцять разів. Органи досудового розслідування використовують як свідків одинадцятьох жінок – для всіх один пункт призначення, але таке різне бачення маршруту і способів його подолання, що шлях перетворюється на тунель із барвистих фантазій, в якому заблукає не лише слідчий, а й читач…
