Художня література Ліра-К
В недалекому майбутньому, майже в центрі Києва, живе дівчина, на яку не впливає час. А всі ті, хто знав її таємницю, давно покинули цей світ. Колись давно Арія перемогла демона Мольфара, але після того все, що їй залишилося – проживати звичайне життя, будучи незвичайною істотою.
Та одного разу все змінюється – бо в усіх вимірах починається колотнеча, Святі Демони не можуть запобігти страшним подіям, а Воротар не має права втручатися. І тоді вони вирішують покликати Арію у світ межи світами. Вона – єдина, хто може стати справжнім воїном на сторожі балансу добра і зла – в кожному з наших вимірів.
Їй доведеться зіткнутися з потойбічними істотами, переконати Життя і Смерть, побачити і відчути людську сутність. Але найголовніше – виграти битву із самою собою, вирішивши нарешті, хто вона насправді. Та чи вдасться їй врятувати цей світ, відновивши баланс?
Стародавня та сучасна історія України переплітаються з захоплюючими легендами і по-справжньому жахливими подіями, де в епіцентрі – дівчинка, в якій тече кров демона. Неймовірні пригоди фантастичних створінь; людські життя, такі звичні і такі непрості; язичницька міфологія; соціально важливі питання – і відповіді на них; моторошні жахи і могутні сили; і все це – на реальних локаціях українських земель!
«Крізь час: подвійна доза» – це не просто фантастично-пригодницький роман: це двері у світ, де все стає можливим, але залишається непередбачуваним. Світ, де вас підхопить хвилями емоцій; наповнить захоплюючими відчуттями. Це саме та книга, яка вихопить вас із буденної реальності – і покаже нову, особливу сторону нашого життя!
Роман Володимира Винниченка «Сонячна машина» – один із найоригінальніших творів української літератури XX століття і перший український науково-фантастичний роман. Події розгортаються у Європі початку 1920-х років і пов’язані з винаходом загадкової машини, здатної забезпечити людство їжею завдяки сонячній енергії. Поява цього відкриття докорінно змінює звичний порядок життя та спричиняє гостру боротьбу за володіння новою силою, що може стати як порятунком цивілізації, так і причиною її занепаду.
Роман «Хмари» визначний представник української реалістичної прози другої половини ХІХ століття, присвячений життю української інтелігенції в умовах національного й культурного пригнічення. У центрі твору – духовні пошуки освічених українців, їхні ідейні суперечки та прагнення служити народові. Роман порушує проблеми національної свідомості, морального вибору та ролі інтелігенції в суспільстві.
Твір вирізняється реалістичним змалюванням середовища й психологічною переконливістю образів.
До збірки увійшли оповідання, у яких відтворено життя українського села кінця ХІХ століття, моральні конфлікти та складні життєві обставини дітей і дорослих із народного середовища. Центральним твором є оповідання «Каторжна» – трагічна історія дівчини, позбавленої родинного тепла й людського співчуття, що розкриває проблему жорстокості та духовної самот- ності людини.
Оповідання «Сестриця Галя», «Ксеня», «Грицько»,
«Украла», «Кавуни», «Сам собі пан», «Без хліба», «Екзамен», «Непокірний», «Панько», «Батько та дочка» висвітлюють різні сторони народного життя – працю і злидні селян, дитячі переживання, моральний вибір і прагнення людської гідності. Збірка репрезентує зразки української реалістичної прози кінця ХІХ століття.
До книги увійшли поетичні шедеври, які принесли П. Тичині визнання як геніальної особистості на міжнародному рівні. Повністю друкуються за оригіналами рукописів та першодруків тексти творів, які за тоталітарного режиму зазнавали редагувань або й вилучень з літературно-наукового обігу. Першою подається недрукована за життя поета збірка «Панахидні співи», яка вважалася втраченою, а «Соняшні кларнети», «Плуг», «Замісць сонетів і октав», «Вітер з України» – це ті книжечки, що прославили українського автора у слов’янському світі. Твори, які не включалися автором до збірок, подаються в окремому розділі «Поза збірками».
Назва книжки «До кого говорить?» – це перший рядок із недрукованого за життя вірша П. Тичини, написаного орієнтовно всередині 1920-х років, коли компартійний лідер республіки В. Я. Чубар піддав його критиці за «протягування націоналістичного дурману в літературу».
Наблизившись майже впритул до колумбійської мрії, хиряни не змогли подолати останньої сходинки, яка зоветься сходинкою мужності. Тож тепер вони прямують до Перу, сподіваючись, що дорогою туди, яка пролягатиме Амазонкою, їм все ж таки вдасться опинитися в обіймах жаданого дива, але не так діється, як мріється. Перебуваючи в полоні страху перед відповідальністю за порушення міграційного маршруту, хиряни потрапляють у полон до перуанських «монахинь», піднімаються на вершину гори Вінікунка, 5036 метрів над рівнем моря, конфліктують з представниками племені уру на озері Тітікака, потай мріють відвідати найвище та найнебезпечніше місто у світі Ла Рінконада – 5200 метрів над рівнем моря.
Почувши на святі першого снопа таємний переповіт голови сільради про колумбійських жінок: «…якщо ти не пізнав кохання колумбійки, то, вважай, не жив на цьому світі…», дванадцятеро хирів- ських чоловіків спершу задумались над сенсом життя, а далі стали мучити себе питанням, чи можна назвати життям те, що відбуваєть- ся з ними в Хирівці. Безсоння, глибока задумливість, втрата апетиту, ваги та інтересу до того, що колись радувало око, вухо та інші органи привели сімох хирянів до колективного рішення їхати в Колумбію. Вирішити це одне, а здійснити задумане – це зовсім інше, особливо, коли маєш таку оригінальну причину для поїздки, тож хиряни повідомили хто дружині, а хто батьку чи матері, що їдуть у Колумбію по саджанці карибської гуана́бани, бо вирощування цього фрукту – це єдиний в Україні шлях до матеріального, а разом із ним і душевного комфорту. Серед семи найсміливіших в історії Хирівки хирянів лише Іван Чорногуз мав зарубіжний досвід: його аж двічі возили на заробітки до Польщі, тож проблеми хирянів почалися вже в аеропорті. З Борисполя їх випустили завдяки клопотанням голови сільради, а от у Мадриді на їхню міжнародну експедицію наклали заборону і, якби не український мандрівник, що летів до Боготи тим самим рейсом, хиряни ніколи б не ознайомилися з тією дивовиж- ною стороною Колумбії, яка ховається від туристів, бо має прихильність лише до мандрівників.
Це неймовірна фантастична повість про дівчинку-підлітка зі складною місією – оберігати блакитний кристал, щоб зберегти на землі баланс між добром і злом, про Вовчика і чорного кота, а ще про ельфів і гномів. Друзям доведеться подолати дракона, пожирачів снів, вогняних сутностей, русалку і навіть стати заручниками часу. Вони мають проявити свої кращі якості, щоб зберегти цей світ і одне одного.
Неспокійні часи на кордоні королівства Франделія із Хащею. За рікою Нуарваль племена дикунів-туґрів врешті покинули свої споконвічні міжусобиці і об’єднані в єдину дику орду надприродними вміннями ворожбита Хоґара Тха і його учнів готуються до вторгнення в Лесмарк – новостворену провінцію королівства, щоб забрати назад те, що споконвіку належало їм – було їхніми землями. Знатний чиновник із столиці Франделії і його охорона безслідно зникають на кордоні із Хащею. Підозра із зрозумілих причин падає на дикунів. Влада провінції відправляє за ріку Нуарваль рятувальну експедицію, яку доручає найкращому загону найманців на чолі із легендарним крагнійцем Скарном. Туґрійська Хаща дуже небезпечне місце навіть для підготовленої до всього людини. Дикуни, які люто захищають свої землі, небезпечні дикі тварини, деякі із яких збереглися тут із доісторичних часів – усе це може коштувати дуже дорого для непроханого гостя Хащі. Досвідчені воїни, що зібралися у загоні, і не одного разу виконували небезпечні місії за рікою Нуарваль, готові, здавалось, до всього. Але чи готові вони цього разу зустрітися із кимось неочікуваним навіть для них? Чи готові вони зустрітися із самою смертю? Адже для невловимого, жорстокого убивці – Демона Хащі усі вони лише бажана здобич, усі вони лише мисливські трофеї.
Книга пам’яті «Азов. Янголи Маріуполя» — перша частина історико-меморіального видання, присвяченого героїчній обороні міста військовослужбовцями окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. У книзі поєднано мемуарні свідчення, інтерв’ю та біографічно-довідкові матеріали про захисників — вихідців із різних регіонів України, яких об’єднали Ідея Nації та захист Батьківщини. Через особисті історії, спогади рідних і побратимів постає цілісний образ мужності, жертовності та незламності військових.
Окремий розділ присвячено діяльності родин полеглих воїнів, які, попри втрату, обрали шлях дії — беруть участь у підготовці багатьох заходів ушанування пам’яті, зберігаючи правду про подвиг своїх близьких.
Це видання постало з розповідей родин захисників Маріуполя як спроба зберегти історично важливі свідчення та утвердити культуру національної пам’яті. Воно має на меті увіковічнити пам’ять про воїнів, які віддали життя, захищаючи місто Маріуполь.
Ця книжка короткої прози продовжує тематичну серію збірників «Коло року» та запрошує читача в простір двох ключових літніх свят – Трійці й Івана Купала. Тут літо постає як час буяння, внутрішнього оновлен- ня, повернення до власних витоків. Збірник поєднує історії, у яких традиції оживають через людський досвід: пам’ять дитинства, родинні звичаї, особисті втрати й надії, народні обряди й силу. Трійця – не тільки церковне свято, а й жива присутність природи в домі. Івана Купала – не тільки віночки й стрибання через вогонь, а й простір кохання, очищення й віри в диво.
Ця книжка короткої прози продовжує тематичну серію збірників «Коло року» та запрошує читача в простір двох ключових літніх свят – Трійці й Івана Купала. Тут літо постає як час буяння, внутрішнього оновлен- ня, повернення до власних витоків. Збірник поєднує історії, у яких традиції оживають через людський досвід: пам’ять дитинства, родинні звичаї, особисті втрати й надії, народні обряди й силу. Трійця – не тільки церковне свято, а й жива присутність природи в домі. Івана Купала – не тільки віночки й стрибання через вогонь, а й простір кохання, очищення й віри в диво.
Коли ворожа сила насипає греблю на твоєму життєвому шляху і прагне навернути твоє життя до іншого річища, коли чуже військо звільняє тебе від радості життя, то мимохіть занурюєшся в пошук відповідей на нагальні запитання, і тоді прості «чому?» обертаються на складні «чому так?», а згодом перевтілюються у філософські «чому так, а не інакше?» — проте відповідей на них не існує.
Твір запрошує читача до потаємного театру авторської уяви,
де триває багатоголоса трагікомічна вистава: на тлі сьогодення й минувшини заплутується і розплутується химерний вузол кількох незвичайних звичайних життів. Розітнути буття від Всесвіту до атома анатомічним ножем — це останній театральний сюжет.
Роман було завершено в листопаді 2021 року.
Автор описує в книзі події, учасником яких йому довелося бути. Опис – сухий, із прив’язкою до конкретних наказів, бойових розпоряджень, рапортів. Книга розрахована на тих, хто «у темі», знає про описані події «зсередини», на їх близьких – тих, хто чекав, на волонтерів, на тих, хто пропустив ці події «крізь себе» і не залишився байдужим, хто знає і розуміє те, що війна все ще продовжується.
«Домовина похмурих думок» – це сучасна українська збірка горор-оповідань, що демонструє жанр у його багатогранності та літературній зрілості. Вона не обмежується однією темою чи стилістикою, нато- мість пропонує різні форми страху – від містичного й психологічного до тілесного, сатиричного та гранично жорсткого.
Для читача горор привабливий не лише як спосіб лякати. Це безпечний простір для проживання тривоги, болю, агресії та страхів, які накопичуються в реальності. Саме тому жанр стабільно зберігає інтерес аудиторії і постійно розширює її межі. У цій збірці страх не самоціль – він інструмент для дослідження людини, її меж, моральних компромісів і темних імпульсів.
Записки біолога це навіть не книга. Це ненауковий зріз звичайного життя в школі (телефон настирливо виправляє на «в шкоді»), де вчителю залишається тільки бути, споглядати і фіксувати. Інколи доповнювати. Можливо хтось впізнає себе або своїх дітей, можливо комусь захочеться ностальнійно зануритися в шкільні роки, з умовою, шо в ті часи не було ні коронавіруса, ні війни. Але нинішні реалії є такі, і маємо їх приймати.
Книгу можна читати з будь-якої сторінки, записки не пронумеровані.
Книга для батьків, учителів, дорослих і не дуже)
Відкрийте світ, де уявлення про ідеальний лад обернулося жахом і деспотією. Колись світла й чиста ідеологія поступово викривилась, спотворила та отруїла світогляд мільйонів. Рівність і повага зникли – залишилися лише поневолення, стирання особистості та жорстокі правила.
У цьому світі різні люди змушені боротися за право зали- шатися собою. Попри заборони, страх і постійні перешкоди, вони знаходять у собі сили змінюватися – і змінювати світ навколо.
Повість «Розсудили» Михайло Петрович Старицький репрезентує соціально-психологічну прозу української літератури другої половини ХІХ століття. У творі змальовано життя селянської громади в умо- вах матеріальної скрути та соціальної нерівності, що зумовлюють загострення міжособистісних конфліктів. Письменник досліджує механізми функціонування громадського «суду» й виявляє його моральну неспро можність, протиставляючи формальне розв’язання суперечок глибинним етичним колізіям. Твір порушує проблему відповідальності спільноти за долю індиві- да та утверджує ідею неминучості вищого, позалюдського суду.
Цей роман – про недавню нашу історію, про час, коли руши- лася сатанинська імперія зла, і на її руїнах нам, українцям, довелося обирати майбутній шлях.
Цей роман – про причини і наслідки, і про те, що і для народів, як і для кожного з нас, нічого не минає безслідно, і за все треба платити – якщо не нам, то нашим дітям і внукам. Іноді, на жаль, платити великою кров’ю і великою бідою.
Чи ми зрештою засвоїмо, навіть за таку невимовно жорстоку ціну, цей драматичний і розтягнутий в часі на десятиліття й століття урок історії?
Автор залишає це питання відкритим.
Тандем пера і олівця - це поєднання двох творчих інструментів. А ще це особливий діалог малюнку і поезії, коли слово і образ починають звучати в унісон, доповнюючи одне одного і створюючи новий, глибший сенс. Саме так народжується справжній творчий союз - союз поета і художника.
Ольга Киця і Володимир Ребров - яскравий приклад такого співзвуччя. Їх неодноразово називали неймовірним творчим тандемом читачі та поціновувачі образотворчого мистецтва. І це не випадково.
Коли малюнок стає продовженням вірша, а вірш - продовженням малюнка, слово й образ сходяться, мов частинки одного пазла, складаючись у цілісну картину. Тоді виникає мистецтво особливої сили - мистецтво, здатне торкатися найглибших струн людської душі.
Знайомство Ольги Киці й Володимира Реброва відбулося на початку 2023 року, на першій виставці художника «Коли зникають фарби», яка проходила в Національній бібліотеці імені Ярослава Мудрого.
У малюнках художника було багато тиші, болю і правди. Володимир почав малювати війну з першого дня повномасштабного вторгнення - фіксуючи трагедії і перемоги, втрати і здобутки - силу українського народу. У його роботах оживали події, які переживає сьогодні вся країна: боротьба, незламність, біль і надія.
Дивлячись на ці роботи, Ольга зрозуміла, що до багатьох із них у неї вже були написані вірші. Ще до знайомства з художником, вона писала про ті ж події та боротьбу українців. Її слово крокувало поруч із тим, що Володимир передавав лінією олівця.
«Тіні кодів» — це сучасний кіберпанк-трилер, що поєднує класичні риси жанру з елементами конспірологічного детектива та технотрилера. Книга занурює читача в недалеке майбутнє 2026 року, де штучний інтелект уже не просто інструмент, а невидима сила, що формує нитки влади над президентами, біржами та свідомістю людей. Стиль роману можна охарактеризувати як алгоритмічний нуар — суміш нуарної атмосфери самотності й цинізму з холодною логікою алгоритмів, що керують хаосом.
Дія розгортається в глобальному світі, де мегаполіси (Буенос-Айрес, Цюрих, Сінгапур) стають ареною невидимих війн. Корпорації на кшталт фонду «APEX» сильніші за держави: вони контролюють фінанси через високочастотну торгівлю, маніпулюють виборами алгоритмами «Орго» та впроваджують нейрочіпи для прямого впливу на уми.
Кіберпростір — не віртуальна реальність, а реальна зброя: «Нексус» аналізує петабайти даних, передбачаючи соціальні вибухи й економічні кризи з точністю снайпера. Атмосфера — класичний кіберпанк: дощові ночі, неонові вогні, підпільні хакери та відчуття постійного стеження. Але тут додається український акцент: вигадані країни на кшталт Заранії та Вентору відображають теми постколоніальної вразливості, енергетичної залежності та боротьби за суверенітет у цифрову еру.
«Тіні кодів» — це трилер для епохи штучних інтелектів: динамічний, філософський і актуальний, де кожен клік може змінити світ. Або знищити його.
Гостросюжетний роман «Афганський кут крилатої Серафими» – це доля жінки, яка несподівано для самої себе опиняється не території держави, де Радянський Союз веде неоголошену війну. Вихоплюючи яскраві епізоди з буденного життя так званого обмеженого контингенту, авторка разом з героїнею свого роману Серафимою Гай прагне зрозуміти, чому люди, які пройшли страшну бійню, іноді добровільно поверталися в пекло і вважали період, прожитий в Афганістані, найяскравішими роками свого життя?
Після повернення в рідне місто, Серафима намагається забути чужу країну, але й удома почувається загнаною в афганський кут. Залишившись сам на сам із суворими реаліями життя, вона розкриває таємницю своєї появи на світ, захищаючись, іде на злочин, протиставляє власну мораль загальновизнаній і… любить до самозречення.
«Місто» Валер’яна Підмогильного перший повноцінний урбаністичний роман в українській літературі. У центрі твору – історія сільського юнака Степана Радченка, який приїздить до Києва з наміром здобути освіту й підкорити велике місто.
Поступово герой долає матеріальні труднощі, входить у культурне середовище столиці та переживає складний процес внутрішнього становлення. Місто постає не лише місцем дії, а й особливою силою, що змінює людину, випробовує її прагнення та моральні засади.
«Цей Великий день» – багатоголосе художнє осмислення Великодня як внутрішнього досвіду оновлення, пам’яті, традицій і трансформацій. У текстах свято виходить за межі календарної дати й церковного обряду, перетворюючись на простір зустрічі з родом, землею, спогадами дитинства, втратами, надією, радістю, коханням. Поруч із теплими родинними історіями – культурно-етнографічні розвідки, пейзажі міст і сіл, проза дорослішання душі й тексти про війну, які залишають щем. Великдень у цій книжці – більше не про святковий кошик, а про досвід воскресіння людини та країни, яка вчиться жити далі, примножуючи світло й долаючи пітьму. Бо життя триває, і в цьому – його найбільше диво.
