Вража ущелина. Олег Бондар
Від знайомого офіцера контррозвідки Ігор Володимирович, шеф «Есмеральди» (фірми, яка займається розслідуваннями таємничих історій), дізнається, що під час війни поблизу села Витязівка в ущелині, яку місцеві жителі називають Вражою, безслідно зник німецький загін, який вивозив з окупованої території награбовані скарби.
Перш ніж героям роману вдасться розгадати таємницю Вражої ущелини, де споконвіку безслідно зникали люди, їм доведеться пережити безліч неймовірних, страшних і захопливих пригод. Шукаючи сховані німцями скарби, випаде блукати підземеллями, вступати у двобій з ворогами, розплутувати інтриги вітчизняної спецслужби.
Містична Вража ущелина раз за разом готуватиме неприємні сюрпризи. Смертельні пастки чатуватимуть на кожному кроці, вибратися з яких інколи вдається лише дивом.
- Оплата на розрахунковий рахунок (Реквізити: п/р UA333052990000026005005005804 у банку АТ КБ "ПРИВАТБАНК", ФОП Зарицький Віталій Іванович ЄДРПОУ 2827911054);
- Післяплата на відділенні Нової пошти;
- Оплата для юридичних осіб;
- Оплата для бюджетних організацій;
- Нова пошта на відділення (від 50 грн.), або поштомат (від 50 грн.)
- Нова пошта кур'єрська доставка за вказаною адресою(від 85 грн.).
- Укрпошта на відділення (від 40 грн.)
- Самовивіз (безкоштовно)
Олекса Сирота, щойно демобілізований «дворічник», запрошується на роботу в столичному кримінальному розшуку. Справа, яку йому довелося розслідувати на самому початку (загибель студента-іноземця), з першого погляду виглядала як нещасний випадок, але після з’ясування деяких дуже неприємних обставин ледь не обернулася міжнародним дипломатичним скандалом, підривом підвалин радянської зовнішньої політики і дуже печальними перспективами для кар’єр багатьох високопоставлених товаришів.
Ця справа була незручною вже тому, що не мала аналогів чи не у всій історії радянської міліції. Відтак і підхід до розслідування мав бути нетрадиційним. Саме таким, з яким міг впоратися наш герой, випускник філософського факультету Київського Університету.
Загиблий був небожем впливового політичного діяча т. зв. «третього світу», прозваного за його імперські замашки «містечковим Чингізханом». Тому ще до закінчення слідства справа була засекречена на найвищому державному рівні. І тільки зараз, 50 років по тому, автори змогли винести на загал всі таємниці цієї загадкової історії.
Детективний роман «Оманливий спокій Багдаду» — чергова розповідь книжково-кінематографічного серіалу «Інспектор і кава» або «Київський детектив у стилі ретро».
Дія цього твору, як і попередніх, відбувається у Києві в 70-х роках минулого ХХ століття. Головні герої серіалу — інспектор карного розшуку столичної міліції капітан Олекса Сирота та його вчитель і начальник підполковник Іван Борисович на прізвисько Старий — зіткнулися з загадковими і жорстокими вбивствами, аналогів яким не пригадували навіть ветерани кримінального розшуку. І ще одна дивна обставина: КДБ, що зазвичай пильно контролював усі міліцейські розслідування резонансних кримінальних справ, цього разу демонстративно самоусунувся. Одразу після завершення справи були суворо засекречені навіть згадки про неї у міліцейських звітах. Слідчі матеріали почасти знищили, а решту вивезли до Москви, де вони зникли у бездонних архівах союзного МВС. Відтак авторам роману, відомим українським письменникам Валерію і Наталі Лапікурам довелося у прямому розумінні цього слова по крихтах відтворювати складну картину тих уже далеких подій.
У центрі Києва, майже під вікнами кабінету начальника Київського карного розшуку, знаходять покійника — злодія-кватирника на прізвисько Кіціус. Розслідувати причину загибелі Кіціуса доручено інспекторові Олексі Сироті. З одержаної з різних джерел інформації випливає, що це не нещасний випадок і не зведення порахунків у кримінальних колах. Найреальніше — злодій під час грабунку, як то кажуть, опинився не в той час і не в тому місці.
Однак з’ясувалося, що до злочину причетні представники т. зв. номенклатури, тому слідство справи про вбивства вище керівництво «спустило на гальмах».
Втім, закон бумеранга ніхто не скасовував і вбивцю чекає кара, хоча й у несподіваний спосіб.
https://www.facebook.com/100002285708398/posts/4506362142783265/
У книзі немає супер-героїв і відвертих негідників. Персонажі – звичайні люди, кожен зі своїми вадами й плюсами. Позитивні й негативні, усі вони викликають мимовільну симпатію.
У «Вражій ущелині» є все, притаманне жанру: таємниця, інтрига, кохання. Мотивація героїв і їхні характери прописані бездоганно. Мова твору: жива, насичена, образна. Оповідь ведеться від першої особи, відтак події сприймаються крізь призму бачення головного героя і повною мірою передаються читачу. Читаючи книгу, я не почувалася стороннім глядачем, а начебто сама перебувала у вирі подій. Така причетність дарує неймовірну насолоду і тужливе відчуття втрати, коли перегортаєш останню сторінку й розумієш, що все закінчилося і далі не буде…