Raptus melancholicus. Олексій Ганзенко

В романі «Забудь мене» перед читачем розгортається історія, пригоди й драма чотирьох бойовиків ОУН та коханої дівчини одного з них, власне, головного героя Сташка, — Солі. Різними шляхами приходять герої твору до Організації, де служать її ідеї до останнього подиху, залишаючись вірними присязі й чину.

Твір присвячується українцям, яких зла доля занесла в далекі краї, на інший кінець світу й саме в тих неласкавих землях, без підтримки, сам на сам з найрізноманітнішого штибу ворогами й недоброзичливцями, не сподіваючись на посмертну пам’ять і славу, виконують вони те, що мають виконати.

Існує цілий пласт літератури про так званий «Русский Харбин», натомість «Забудь мене» стане чи не першим романом, у якому змальовано Харбін український, а годі сумніватися, що значною мірою саме таким він і був. Дві третини подій твору відбувається саме там, у міжвоєнній Маньчжурії, до якої так прагнули дістатися герої «Тигроловів» Багряного. З певними умовностями можна сказати, що події «Забудь мене» розгортаються там і тоді, де й коли події «Тигроловів» закінчуються.

Чи є роман історичним? Почасти, адже, окрім вигаданих, у ньому фігурують і реальні особи, як от отаман Семенов та його підручний генерал Власьєвський. Прізвища деяких персонажів ледь змінені. Скажімо присутній у творі начальник далекосхідного управління НКВС Люшнєв майже один до одного списаний зі свого прототипа Люшкова.

Головні герої роману Олекса та Юстина, закохавшись, втрачають одне одного через окупацію совітами Західної України в 1939-у році. Починається страшна боротьба українського народу з окупантами: спершу з совітами, а потім фашистами, які тиснуть з усіх сторін. І навіть після закінчення Другої світової війни ОУН-УПА продовжує боротися з сталінсько-більшовицьким режимом.

Довгі роки національно-визвольної боротьби українців (1939–1962 рр.) тісно переплітаються з долями головних героїв.

Війна – убивця, війна – розлучниця, нищителька люд- ських доль і всього довкілля. Так або вона проходить крізь людські долі, або люди йдуть крізь війну, а їхні зранені душі «волають»: «Пам’ятаймо!». Але є закони людяності, які неможливо списати на війну: кохання, вірність, сім’я, родина, рідний край... Бо вони – вічні, а війни – минають. Але над їхніми наслідками варто задуматися: тільки-но здолали фашизм, як у росії зродився рашизм, а кількість жертв цієї війни – незліченна…

Наслідки війни показано на прикладі двох родин – української та німецької. Якби не російський рашизм – долі геро- їв роману склалися б по-іншому.

Книга про силу почуттів, що здатні побороти непримиренну кровну ворожнечу. Про вражаючу силу слова, що спроможна убити фізично, мов куля, випущена зненацька натиснутим курком. Про дикий біль від утрати рідної дитини та близької людини. Про безвихідь, що замуровує свою жертву глухими стінами. Про любов, що здатна розтопити найтовщий лід і засяяти яскравим сонцем там, де вчора згасли навіть зорі.

Роман отримав відзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за найкращий твір про кохання.