Почвара (м'яка). Олег Бондар

Олекса Сирота, щойно демобілізований «дворічник», запрошується на роботу в столичному кримінальному розшуку. Справа, яку йому довелося розслідувати на самому початку (загибель студента-іноземця), з першого погляду виглядала як нещасний випадок, але після з’ясування деяких дуже неприємних обставин ледь не обернулася міжнародним дипломатичним скандалом, підривом підвалин радянської зовнішньої політики і дуже печальними перспективами для кар’єр багатьох високопоставлених товаришів.

Ця справа була незручною вже тому, що не мала аналогів чи не у всій історії радянської міліції. Відтак і підхід до розслідування мав бути нетрадиційним. Саме таким, з яким міг впоратися наш герой, випускник філософського факультету Київського Університету.

Загиблий був небожем впливового політичного діяча т. зв. «третього світу», прозваного за його імперські замашки «містечковим Чингізханом». Тому ще до закінчення слідства справа була засекречена на найвищому державному рівні. І тільки зараз, 50 років по тому, автори змогли винести на загал всі таємниці цієї загадкової історії.

Детективний роман «Оманливий спокій Багдаду» — чергова розповідь книжково-кінематографічного серіалу «Інспектор і кава» або «Київський детектив у стилі ретро».

Дія цього твору, як і попередніх, відбувається у Києві в 70-х роках минулого ХХ століття. Головні герої серіалу — інспектор карного розшуку столичної міліції капітан Олекса Сирота та його вчитель і начальник підполковник Іван Борисович на прізвисько Старий — зіткнулися з загадковими і жорстокими вбивствами, аналогів яким не пригадували навіть ветерани кримінального розшуку. І ще одна дивна обставина: КДБ, що зазвичай пильно контролював усі міліцейські розслідування резонансних кримінальних справ, цього разу демонстративно самоусунувся. Одразу після завершення справи були суворо засекречені навіть згадки про неї у міліцейських звітах. Слідчі матеріали почасти знищили, а решту вивезли до Москви, де вони зникли у бездонних архівах союзного МВС. Відтак авторам роману, відомим українським письменникам Валерію і Наталі Лапікурам довелося у прямому розумінні цього слова по крихтах відтворювати складну картину тих уже далеких подій.

У центрі Києва, майже під вікнами кабінету начальника Київського карного розшуку, знаходять покійника — злодія-кватирника на прізвисько Кіціус. Розслідувати причину загибелі Кіціуса доручено інспекторові Олексі Сироті. З одержаної з різних джерел інформації випливає, що це не нещасний випадок і не зведення порахунків у кримінальних колах. Найреальніше — злодій під час грабунку, як то кажуть, опинився не в той час і не в тому місці.

Однак з’ясувалося, що до злочину причетні представники т. зв. номенклатури, тому слідство справи про вбивства вище керівництво «спустило на гальмах».

Втім, закон бумеранга ніхто не скасовував і вбивцю чекає кара, хоча й у несподіваний спосіб.