Романи
Книга про силу почуттів, що здатні побороти непримиренну кровну ворожнечу. Про вражаючу силу слова, що спроможна убити фізично, мов куля, випущена зненацька натиснутим курком. Про дикий біль від утрати рідної дитини та близької людини. Про безвихідь, що замуровує свою жертву глухими стінами. Про любов, що здатна розтопити найтовщий лід і засяяти яскравим сонцем там, де вчора згасли навіть зорі.
Роман отримав відзнаку Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» за найкращий твір про кохання.
До збірки увійшли різнопланові тексти письменника — «Сойчине крило», «Маніпулянтка», «Терен у нозі», «На дні», «Панталаха», «Boa constrictor», — що представляють різні грані Франкової прози: від лірично-інтимної сповіді до соціально загострених психологічних драм. У центрі цих творів — внутрішній світ людини, її глибинні переживання, невидимі конфлікти та моральні вибори. Герої стоять на межі — між любов’ю і самотністю, гідністю і зневірою, пристрастю і розпачем.
Видання покликане продемонструвати актуальність і універсальність ідей, які Іван Франко досліджував у своїх творах.
Роман «Картка Марії» наповнений теплом людських взаємин, він — потужне джерело сили й віри. Події в романі тривають рік. П’ятдесят дві глави відображають тижні календарного року. Сюжет розгортається довкола таємничої картки, яка змінює долі тринадцяти людей. Хоча насправді їх — більше. Чотирнадцятий герой — кожен, хто прочитає роман.
Душі — вічні, вони мають здатність до реінкарнації, вважає автор. Ми живемо не вперше, часом навіть таланти «успадковуємо» в новому втіленні душі. Проте не знаємо, ким були в минулому, й ким народимося в майбутньому. Та минулий «досвід» безслідно не зникає. Він впливає на нас, відкриває нові можливості.
Після прочитання «Картки Марії», вам, найімовірніше, захочеться шоколадних круасанів, нових подорожей, зустрічей та відкриттів. Або, хоча б подумки, — літати.
Твір являє з себе психологічний роман з елементами соціальної фантасмагорії. Дві головні героїні оповіді, намагаючись розшукати близьку для кожної з них людину, певно, самі того не бажаючи, дізнаються дещо нове про себе, про свої потаємні мрії, про свої приховані страхи. Ці пошуки змусять кожну з героїнь роману заглибитись у власні «я», приведуть їх до переосмислення їхнього минулого, їхнього життя. Це будуть пошуки не стільки в реальності, скільки в царинах підсвідомості: у потойбічному світі невловимих снів, у світлій місцині напівстертих дитячих споминів.
До доктора психологічних наук Свена Бесека у Німеччині звертається біженка з України на ім’я Людмила. Вона просить допомогти їй налагодити стосунки з шістнадцятирічним сином Марком, який разом зі своїм батьком мешкає у Швейцарії. Людмила розповідає про щасливе життя Марка з його татом, про їхні мандри світом, які описує з такою точністю, немов подорожує разом з ними. Вона говорить про щоденне спілкування з татом Марка через відеозв’язок, до якого Марк ніколи не долучається, бо сердиться на неї. «Роман показує мені Марка, але Марк завжди або затуляє обличчя, або відвертається. Вчора, наприклад, Марк натягнув на голову футболку, щоб я не бачила його обличчя. Він поводиться, немов мала дитина…»
Після кількох зустрічей з Людмилою у доктора Бесека виникають підозри щодо правдивості її слів, тому він їде спочатку до Швейцарії, де не знаходить ні Марка, ні його батька, а потім — до України. Там він дізнається, що будинок Людмили було повністю зруйновано російською ракетою під час нічного бомбардування міста, а Марк та Роман, які у момент прильоту ракети мали знаходитися в будинку, безслідно зникли.
Камбоджа – Таїланд – Китай. Відвідавши кілька разів як вільний мандрівник кожну вищезгадану країну, автор додав до скарбниці спогадів історії з різним забарвленням.
В основу пригодницького роману-травелогу «Петля фаранга» покладені реальні події, навіть імена наглядачок та невільниць жіночої в’язниці міста Чіанґ Мая, які автор залишив незмінними. Щоб допитливий читач, який вирушить у подорож за маршрутом автора – Шанхай – Пном Пень – Сієм Реап – Бангкок – Чіанґ Май, зустрівши азійського учасника описаних у романі подій, сказав йому: «Привіт! А я вже знайомий з тобою».
Олекса Сирота, щойно демобілізований «дворічник», запрошується на роботу в столичному кримінальному розшуку. Справа, яку йому довелося розслідувати на самому початку (загибель студента-іноземця), з першого погляду виглядала як нещасний випадок, але після з’ясування деяких дуже неприємних обставин ледь не обернулася міжнародним дипломатичним скандалом, підривом підвалин радянської зовнішньої політики і дуже печальними перспективами для кар’єр багатьох високопоставлених товаришів.
Ця справа була незручною вже тому, що не мала аналогів чи не у всій історії радянської міліції. Відтак і підхід до розслідування мав бути нетрадиційним. Саме таким, з яким міг впоратися наш герой, випускник філософського факультету Київського Університету.
Загиблий був небожем впливового політичного діяча т. зв. «третього світу», прозваного за його імперські замашки «містечковим Чингізханом». Тому ще до закінчення слідства справа була засекречена на найвищому державному рівні. І тільки зараз, 50 років по тому, автори змогли винести на загал всі таємниці цієї загадкової історії.
У центрі Києва, майже під вікнами кабінету начальника Київського карного розшуку, знаходять покійника — злодія-кватирника на прізвисько Кіціус. Розслідувати причину загибелі Кіціуса доручено інспекторові Олексі Сироті. З одержаної з різних джерел інформації випливає, що це не нещасний випадок і не зведення порахунків у кримінальних колах. Найреальніше — злодій під час грабунку, як то кажуть, опинився не в той час і не в тому місці.
Однак з’ясувалося, що до злочину причетні представники т. зв. номенклатури, тому слідство справи про вбивства вище керівництво «спустило на гальмах».
Втім, закон бумеранга ніхто не скасовував і вбивцю чекає кара, хоча й у несподіваний спосіб.
Детективний роман «Оманливий спокій Багдаду» — чергова розповідь книжково-кінематографічного серіалу «Інспектор і кава» або «Київський детектив у стилі ретро».
Дія цього твору, як і попередніх, відбувається у Києві в 70-х роках минулого ХХ століття. Головні герої серіалу — інспектор карного розшуку столичної міліції капітан Олекса Сирота та його вчитель і начальник підполковник Іван Борисович на прізвисько Старий — зіткнулися з загадковими і жорстокими вбивствами, аналогів яким не пригадували навіть ветерани кримінального розшуку. І ще одна дивна обставина: КДБ, що зазвичай пильно контролював усі міліцейські розслідування резонансних кримінальних справ, цього разу демонстративно самоусунувся. Одразу після завершення справи були суворо засекречені навіть згадки про неї у міліцейських звітах. Слідчі матеріали почасти знищили, а решту вивезли до Москви, де вони зникли у бездонних архівах союзного МВС. Відтак авторам роману, відомим українським письменникам Валерію і Наталі Лапікурам довелося у прямому розумінні цього слова по крихтах відтворювати складну картину тих уже далеких подій.
«Чорна рада» Пантелеймона Куліша — перший історичний роман в українській літературі, присвячений подіям Ніжинської чорної ради 1663 року.
Твір репрезентує добу Руїни як період політичного розколу, соціальних протиріч і зовнішнього втручання, поєднуючи документальну основу з художнім узагальненням. Куліш досліджує проблеми національної ідентичності, влади, морального вибору та суспільної відповідальності, формуючи концепцію української історії, що й нині зберігає свою актуальність.
