Художня література В5 (70*100/16)
Тандем пера і олівця - це поєднання двох творчих інструментів. А ще це особливий діалог малюнку і поезії, коли слово і образ починають звучати в унісон, доповнюючи одне одного і створюючи новий, глибший сенс. Саме так народжується справжній творчий союз - союз поета і художника.
Ольга Киця і Володимир Ребров - яскравий приклад такого співзвуччя. Їх неодноразово називали неймовірним творчим тандемом читачі та поціновувачі образотворчого мистецтва. І це не випадково.
Коли малюнок стає продовженням вірша, а вірш - продовженням малюнка, слово й образ сходяться, мов частинки одного пазла, складаючись у цілісну картину. Тоді виникає мистецтво особливої сили - мистецтво, здатне торкатися найглибших струн людської душі.
Знайомство Ольги Киці й Володимира Реброва відбулося на початку 2023 року, на першій виставці художника «Коли зникають фарби», яка проходила в Національній бібліотеці імені Ярослава Мудрого.
У малюнках художника було багато тиші, болю і правди. Володимир почав малювати війну з першого дня повномасштабного вторгнення - фіксуючи трагедії і перемоги, втрати і здобутки - силу українського народу. У його роботах оживали події, які переживає сьогодні вся країна: боротьба, незламність, біль і надія.
Дивлячись на ці роботи, Ольга зрозуміла, що до багатьох із них у неї вже були написані вірші. Ще до знайомства з художником, вона писала про ті ж події та боротьбу українців. Її слово крокувало поруч із тим, що Володимир передавав лінією олівця.
«47,5 казок» — це чергова порція армійського гумору від автора «Стандартів хотівших в НАТО» Руслана Борти.
Ця книжка — не просто збірка казок. Це фронтово-сатиричний всесвіт, у якому солдати, командири, античні боги, герої міфів і навіть пласка земля живуть за одними й тими ж законами єдиноначальства.
У казках гумор, змішаний з гіркою правдою, військовий побут — з міфологією, а наївність народної байки — з гострою сатирою на бюрократію, лінощі та «дивовижну винахідливість» людей у найважчих умовах.
Автор говорить мовою живою, колючою й часом грубою, але саме тому вона звучить чесно. Бо коли поряд війна, казка перестає бути казкою — вона стає способом зрозуміти, вистояти й навіть посміятися там, де, здавалося б, немає місця сміху.
Всі військові звання, історії та події є виключно плодом авторської уяви, а окремі елементи малюнків не відображають точність реального буття. Також будь-які збіги з реальними людьми є чистою випадковістю.
Марта живе на кладовищі серед могил – вона боїться власної тіні та себе самої. Анжелка продає своє тіло чоловікам, аби не померти з голоду. В окопі на передовій ще жевріє чоловіче життя, та війна поволі його стирає. Агапка тікає від вовків та смерті – в її грудях рак, він клешнями обтинає її плоть. Васька блукає покинутими місцями, слухає забуті байки та мріє про життя, яке ніколи для нього не настане. Гудуть терикони, розпускається герань і повітря стигне жасмином – а безголові Ісусики на цвинтарях й досі мовчать. Та хтось має розповісти їхню молитву… Ця книга про біль, який ховається у тіняві людських облич. І про життя, яке попри все – проростає знов.
Вірші для дітей.
Для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку
